Померанський шпіц

Країна походження: Німеччина

Як би малоймовірно це не здавалося, померанський шпіц (або «поми») майже напевно походить від арктичних їздових собак і, ймовірно, пов’язана з вольфшпіцем, норвезьким елкгаундом і самоїдом. Ця маленька домашня собака була навмисно виведена шляхом поступового зменшення розміру, хоча, коли вони прибули до Великої Британії з німецькою королевою Шарлоттою, вони дуже відрізнялися від помів, яких ми знаємо сьогодні, — мали білий колір і набагато більшу вагу (9-14 кг).

Незабаром порода стала популярною, особливо серед королівських осіб, тому, коли королева Вікторія відвідала Флоренцію та побачила там набагато менші варіації породи, вона привезла їх із собою додому. Королева продовжила розводити їх і показала їх у Крафтсі 1891 року, де (не дивно!) вони отримали винагороду як найкраща порода. У роки після її смерті 1901 року продовжувалося селекційне розведення собак меншого розміру, доки не була виведена крихітна собака, яку ми знаємо сьогодні, а особини більших розмірів повністю зникли з Великої Британії.

Померанські шпіци дуже невибагливі у своїх потребах і дуже задоволені короткими прогулянками або пробіжкою в саду зі своїми власниками. Однак вони можуть пройти значну відстань, перш ніж втомитися.

Мініатюрні собаки мають швидкий метаболізм, а це означає, що вони дуже швидко спалюють енергію. При цьому через свої маленькі шлунки вони повинні їсти небагато, але часто. Для малих порід спеціально розробляється харчування з належними рівнями ключових поживних речовин і шматочками меншого розміру, які підходять для їхнього невеликого рота. Це також сприяє жуванню і покращує травлення.

Померанські шпіци можуть жити практично в будь-якому будинку, оскільки їм не потрібно багато місця. Їм необхідний доступ до відкритого простору для щоденних прогулянок і туалету (зокрема для того, щоб успішно привчити їх до туалету, вам потрібно мати можливість виводити їх дуже часто).

Отже, незалежно від вашого способу життя та умов проживання, померанський шпіц завжди почуватиметься як удома, незалежно від простору. Навіть якщо у вас немає великого двору, в якому собака може бігати, якщо ви виводите її на прогулянку кілька разів на день, вона буде задоволена та вдячна.

Крихітні собачки мають швидкий метаболізм, тобто вони спалюють енергію з високою швидкістю, хоча через маленький шлунок вони повинні їсти невеликими порціями й часто. Спеціально розроблені корми для дрібних порід собак містять відповідні рівні основних поживних речовин і мають менший розмір гранул для меншої ротової порожнини. Це також стимулює жування та покращує травлення.

За умови правильного харчування та регулярних фізичних вправ середня тривалість життя померанського шпіца може досягати 16 років. Є навіть свідчення того, що поми живуть більше 20 років.

Померанські шпіци мають довгу шерсть із густим підшерстям, незважаючи на свої крихітні розміри. Їм дуже корисний щоденний грумінг, але зазвичай померанські шпіци потребують грумінгу двічі на тиждень для запобігання ковтунів шерсті та кращого самопочуття. Шерсть можна легко пошкодити тонкими гребінцями або жорсткими щітками, тому ідеальним є гребінець із широкими зубцями. Час від часу необхідно підстригати шерсть навколо лап.

Цих крихітних собачок легко недооцінити, але вони на диво легко піддаються дресируванню та люблять працювати зі своїм господарем. Відомо, що померанські шпіци успішно змагаються в міні-аджиліті, а також навчаються різним трюкам. Як мінімум їх слід навчити ходити в упряжі та відповідати на кликання (але вони зазвичай не тікають далеко від свого власника). Як і у багатьох крихітних порід, привчання до туалету може потребувати більше часу, ніж у великих порід собак.

Незважаючи на те, що померанський шпіц доброзичливий і ладнає з усіма, він занадто делікатний для активних молодих сімей або тих, що ведуть бурхливий спосіб життя. Однак він добре почуватиметься в сім’ї, що має старших вихованих дітей.
Хоча традиційно вважають, що багато собак добре спілкуються з дітьми, усіх собак і дітей потрібно вчити ладнати, поважати одне одного та безпечно проводити час разом. Незважаючи на це, собак і маленьких дітей ніколи не можна залишати наодинці, а дорослі повинні контролювати всі взаємодії між ними.