Японський акіта — це великий та міцний собака з виразною статурою та природною шляхетністю. Її гордо піднята голова та упевнена постава гармонійно поєднуються з невеликими вухами та глибокими темними очима. Густа м’яка шерсть надає їй особливо ефектного та благородного вигляду.
Собака акіто може бути схильна до таких захворювань:
Це сильні собаки як фізично, так і за характером, тому їх не рекомендують новачкам. Вони потребують досвідченого підходу, а також ранньої та постійної соціалізації й дресирування.
Водночас акіта надзвичайно віддані своїй родині, проте до сторонніх ставляться стримано, відчужено й зазвичай насторожено. Їхні мисливські та охоронні інстинкти дуже розвинені і про це слід пам’ятати за будь-яких обставин.
Акіта — найбільша з японських порід собак, яка бере свій початок у провінції Акіта ще з XVII століття. Спочатку цих собак виводили як сильних і витривалих бійців, і в цій ролі вони здобули значну популярність.
Однак наприкінці XIX століття ситуація змінилася: до собачих боїв почали активно залучати іноземні породи, через що традиційні японські собаки втратили свої позиції. Згодом із занепадом боїв як явища, акіта опинилася перед необхідністю пристосуватися до нових умов.
Порода швидко довела свою універсальність. Акіта стала використовуватися як мисливець, надійний охоронець, службовий пес у поліції, учасник виставок і, зрештою, відданий компаньйон для людини.
Рейтинги
| Підходить для сім'ї: | 5/5 |
| Потребує фізичних навантажень: | 4/5 |
| Легкість у дресируванні: | 2/5 |
| Ставлення до самотності: | 1/5 |
| Сумісність з іншими тваринами: | 1/5 |
| Рівень енергії: | 4/5 |
| Потреби в догляді за шерстю: | 4/5 |
| Інтенсивність линяння: | 5/5 |
Як і багато інших порід, акіта — собака, яка може мати спадкові захворювання очей та дисплазію кульшового суглоба (стан, який може викликати проблеми з рухливістю). Тому перед розведенням важливо перевіряти зір собак і робити рентген для оцінки стану тазостегнових суглобів.
Власники мають знати, що цю породу не завжди легко зрозуміти. Тому з раннього віку потрібно добре соціалізувати собаку та правильно її виховувати.
Це віддані тварини, але водночас доволі відсторонені. Ідеальні власники — це або люди без дітей, або ті, у кого є старші діти, які розуміють, що собака не буде любити всіх підряд, а його реакції можуть здаватися раптовими, якщо не знати особливостей породи.
Крім того, важливі любов до довгих прогулянок, дресирування та готовність постійно прибирати шерсть у домі.
Акіти із задоволенням прийматимуть стільки прогулянок і вправ, скільки ви їм зможете дати, але щодня їм потрібно приблизно 1–2 години активного вигулу.
Акіта — собака, якій потрібно багато місця. Вона добре почувається у великому, безпечному дворі, де може вільно гуляти та охороняти територію. Через свою настороженість до незнайомців ця порода краще живе там, де немає постійного шуму, сусідів поруч і зайвої метушні, тому сільська місцевість їй підходить найкраще.
Великі собаки мають хороший апетит і потребують збалансованого раціону з достатньою кількістю вітамінів і мінералів. Також ця порода схильна до здуття та проблем зі шлунком, тому краще годувати її меншими, але частішими порціями.
Шерсть потрібно вичісувати 2–3 рази на тиждень, щоб підтримувати її в гарному стані. Під час сильної линьки (двічі на рік) краще використовувати металевий двозубий гребінь. Слід бути готовим до того, що вони сильно линяють.
Акіта — порода собак, що потребує регулярного навчання та соціалізації, щоб бути керованою і безпечною для людей та інших тварин. Через сильний мисливський інстинкт важливо навчити надійній команді «до мене», але повністю покладатися на неї не варто. Деякі собаки люблять тренування, але багато з них не надто зацікавлені у слухняності, хоча вони сильно прив’язані до власника і зазвичай не відходять далеко.
Це не завжди найкращий вибір для сім’ї, оскільки тварина віддана лише своїм, не любить гостей і шуму, який часто буває в родині. Водночас вона може бути хорошим компаньйоном у домі зі старшими, розсудливими дітьми.
Усі собаки та діти повинні вчитися безпечної взаємодії. Навіть у цьому випадку їх не можна залишати без нагляду, тому дорослі завжди повинні контролювати спілкування між ними.
Найвідомішою японською акітою був Хатіко — вірний пес професора з Токіо Ейдзабуро Уено. Щодня Хатіко супроводжував свого господаря до залізничної станції та приходив туди ж, щоб зустріти його після роботи.
25 травня 1925 року професор Уено раптово помер на роботі, але Хатіко ще протягом дев’яти років щодня приходив на станцію й чекав на господаря, який так і не повернувся.
На його честь біля цієї станції встановлено пам’ятник як символ вірності та відданості.
